І знов я повернувся в хутір свій.
Забутих родичів потрібно цілувати.
Над хатами висить зелений змій –
дитина самогонних апаратів.

А вранці вийшов в степ
і бачу: всюди степ!
Плугами рвуть його
мордаті трактористи.
Це все мої знайомі,
як навмисно,
товариші моїх дитячих літ.
Разом ми їли глід,
разом голодували,
разом ловив нас дід,
баштанний інвалід,
гроза баштанників.
Разом ми утікали.
Услід він сипав матюками
і піднімав з землі
важкий зелений плід –
КАВУН!

1949 р.
Олександр Муратов