Бути проти суспільства. Бути проти всього? Чи можливо це? Можливо, якщо ви - повстанські революційні анархісти. Але що це таке? Що означає бути анархістом? Забудьте про Кропоткіна. Не згадуйте Махна. Анархізм - це не концепт, висічений золотими буквами в мармурі на століття. Це не релігійна догма, не ідеологічна доктрина і не політична теорія. Анархізм - спосіб життя, а життя (молоді ми або старі) не є щось раз і назавжди незмінне, зафіксоване: воно — ризик, одкровення, пригода, злам, творчий акт, випробування.

Втім, так може сказати не лише анархіст. Анархіст же додасть: ризик індивідуального звільнення, пригода колективного повстання, відкриття революційної можливості, творчий акт непокори, випробування руйнацією. І для анархіста це - не порожні звуки. Вони - вторгнення божественності, виклик світові, пошук і постійне зусилля. Слова та гасла дзвенять, як мідні тарілки. «Анархізм!» «Виклик!» «Божественність!» «Зусилля!» Пашталакати, як завжди, легко. Бути важко.

Альфредо Бонанно каже: «Наш вибір - повстанський. У той же час він анархістський. Це одночасно вибір серця та розуму, характерологічний і аналітичний вибір. Для анархістів нема іншого шляху, окрім негайного й руйнівного втручання. Ось чому ми — повстанці, і ось чому ми — проти всілякої балаканини й ідеології. Ми проти будь-якої ідеології анархізму й балаканини про анархізм. Час застільних дискусій минув!

Ворог - поруч, за найближчими дверима. Він видимий і сприймається на дотик. Отож, це тільки питання нашої рішучості, чи зможемо ми атакувати його. Я впевнений, що повстанські анархісти знають, який час вибрати для атаки і які засоби обрати для неї. А вже зруйнувавши ворога, ми реалізуємо анархію».

Проблема, однак, залишається: аби зрозуміти ці точні і ясні слова, потрібно вже (хоч трохи) бути повстанським анархістом. Характерологічно. Поведінково. Слід припинити функціонувати. Слід почати бути. Стати самим собою. Тобто неприйнятним.

Отже, є група людей у цьому світі. Невелика, нечисленна група. (Хоча її значення не обчислюється в арифметичних одиницях.) Це - анархісти-повстанці. Їхня організація має абсолютно неформальний характер. Вірніше сказати, це навіть не «організація», але безліч маленьких груп та індивідів, об'єднаних загальним розумінням теорії і практики. А іноді повстанські анархісти взагалі не теоретичні (у банальному значенні цього слова), але діють (інтуїтивно і спонтанно) у повній згоді з ідеями повстанського анархізму. Солодко належати до цього руху (або стану?), тому що він - поезія та правда нашого часу.

Повстанські анархісти не мають жодної соціальної або організаційної ідентичності, яку вони могли б захищати. Вони не вірять ані у партії, ані в авангардні групи, ані у передове революційне підпілля. Їхні союзи завжди мають неформальний і тимчасовий характер. Вони, як і їхньої атаки, спрямовані не на те, аби пропагувати або захищати себе, але щоб завдавати постійні удари по владі, щоб зруйнувати державу і капітал, технології та гроші, всі інститути і механізми панування. Саме тут - у рішучості атакувати - теорія та практика повстанських анархістів збігаються.

Ось як вони говорять про це самі: «Ми вважаємо, що замість традиційних структур «пролетарського», а насправді буржуазного типу (партій, профспілок, блоків, федерацій, союзів та ін.), потрібно створювати невеликі групи близькості (по три-чотири-п'ять чоловік), які базуються на силі й міцності особистого знання. Двома словами: на любові та дружбі.

Група близькості - нова форма опору в епоху остаточної корумпованості організацій старого типу. Група близькості — форма повстанської активності в епоху повної соціальної атомізації та руйнування безпосередніх людських зв'язків. Саме такі автономні групи добре пристосовані, аби здійснювати напади на ворога та об'єкти влади.

При цьому повстанська анархістська група діє не ізольовано, але (по можливості) у контакті з іншими групами близькості й окремими індивідами, готовими до нападу. Групи діляться одна з одною інформацією, знаннями, інструментами й усім іншим, необхідним для реалізації атак. Ніхто й ніколи не стоїть над цими групами й індивідами як вища інстанція: жодний лідер або організація, жодний конґрес або з'їзд».
Чи розумієш ти, читачу, про що йдеться? Чи розумієш ти себе?

Андреа Часовські (Школа Соціології — Чорний Собор Онтологічних Анархістів)