Як то в мене часто буває, душа вимагала подорожі. З Божою і земною допомогою випросила. Просилася вона в принципі в Індію, але поїхала туди, куди дув попутній вітер. А точніше їхав Linux - в Єгипет та Йорданію.

Віза і «мілості просім» в аеропорту коштує 15 доларів. Тільки но пройшли контроль – одразу нам почали щось намагатися продати, запхнути вас в таксі, кудись провести.

Від аеропорту до старого міста ходять автобуси, а в старому місті (Dawn Town) можна знайти недорогі хостели (доларів по 5), - головне заздалегідь забронювати. Зі всіх боків впарюють «круїз на верблюдах» по пустелі Сахара з виглядом на піраміди і можливістю відвідати їх та Сфінкса. Як мінімум доларів 150, якщо маєте хист і натхнення то можна сторгуватися і доларів за 70 (що й зробили ми), але по ходу подорожі зрозуміли що все це могли б ліцезрєть і за 10 баксів. Тому раджу брати таксі з міста (5 доларів), заходити зі сторони Сфінкса (вхід 10 доларів) і спокійно собі оглядати комплекс.

Каїрський музей відвідати треба обов’язково. Подивитися є на що, але проблема в тому, що якщо погано знаєш єгипетську історію, то нічого не зрозумієш. Треба або начитатися книжок з історії, або брати гіда.

Іще одна пам’ятка історія – каїрській базар. Працює цілодобово. Взагалі-то Каїр живе нічним життям. Певно через спеку. Ви запросто можете пройтися по магазинах і придбати будь-що о 3 годині ночі. Вночі на вулиці, я б сказала, аж занадто багато людей, автомобілі сигналять постійно, світлофорів немає в принципі, а регулювальники курять сидячи на бордюрах. Чоловіки ходять обіймаючись або ніжно тримаючи один одного за руки, а жінки табуном з дітьми біжать десь позаду. І тільки після десятої ранку місто затихає. Сфера обслуговування працює, проте на вулицях майже немає людей, в ларьках дрімають дідусі зі стаканами чаю, пахне солодощами.

В Каїрі багато автовокзалів. Фактично в кожному районі. 

З Down Town автобуси до Монастиря Святої Катерини ходять тільки рано вранці. Ми на нього не встигли, тому поїхали в Сидр (це вже власне Сінай) в надії, що там автобуси ходять частіше. В результаті потрапили в селище з дуже суворим мусульманським укладом життя. Довелося заночувати на вокзалі, хоча сказати „вокзал” - це занадто помпезно, - ларьок, біля якого зупиняються автобуси. Але там був англомовний хлопець, що виявився дуже хорошою людиною і постійно нас чимось пригощав. Селище розташоване на березі Червоного моря, і ми пішли до берега скоротати час. Я здуру вирядилася в купальник, і це при тому, що всі місцеві жінки купаючись дозволяли собі залишати відкритими тільки очі. Через пів години навколо нас на пляжі вже не було де сісти, постійно хтось підходив знайомитись. В результаті мєнт відігнав від нас людей, провів до автобусної станції і сидів поруч, поки ми не зайшли в автобус, при цьому відчуваючи свою неймовірну значущість.

Свята Катерина і Гора Сінай, на котрій Мойсей отримав кримінальний кодекс (скрижалі), - хотілося отримати купу благодаті від цього місця, проте певно не в той сезон поїхали. Величезна орава туристів різних національностей, переважно нехристиян, обліпили гору. Ми сильно розчарувалися, бо підіймалися туди з натхненням, вибравши важкий шлях і отримавши благословення священників. А в монастирі так само - давка туристів, мало що можна спокійно роздивитися, окрім певно маленького музею, де зберігаються Євангелія та церковне приладдя починаючи з IV століття. Певно треба туди їхати весною, в цю пору року Сінайський півострів страждає від малої кількості туристів.

Далі Нувейба. Довго ми пєтляли від набридливих таксистів біля Св. Катерини, шукаючи автобус, врешті здалися і поїхали за 30 доларів з двох. Взагалі то і тут нас надурили. Автобус знайти можна було. І поїхати вдвічі дешевше. Але я зрозуміла вже вдома, що коли ти вперше в Єгипті, то обов’язково маєш через це пройти. Тебе будуть дурити постійно, і як би це не було неприємно, нічого не вдієш. Це в них в крові. А особливо на Сінаї.

Біля Св. Катерини всі від малого до старого просто поліглоти. Сидимо ми під монастирем, їмо печиво. На той час ми вже зрозуміли що то за нації, - бедуїни та єгиптяни, - і як з ними боротися.  Підбігає хлопчик і жалібно так починає завивати:

-         Give me eat, give me food

-         Иди от сюда

-         О, русские. Дайте покушать, дайте покушать...

Більше того, вони іноді видають такі «ісконно русскіє» фрази, що й не всі українці такі обороти знають.

Короче,  вибралися ми з Св. Катерини і поїхали до Нувейби. Але про неї потім, бо це окрема і прекрасна казка. Земний Рай.

P.S. Linux.  Подорожувати – це круто, цікаво, корисно і весело. А ще апетит приходить з їжою. Чим більше подорожуєш, тим більше хочеться поїздити ще. Колись думав в дитинстві: треба обов’язково побачити Африку (іще космос і динозаврів) і можна спокійно помирати. Так от Африку вже побачив, ну хоча б маленьку частинку. Залишилось злітати в космос. Важкувато буде динозаврами...

По приїзді грав в одну комп’ютерну гру на боці війск Карфагену. Захотілося побачити, що залишилось від могутнього колись міста. Отже наступний Туніс! Всім бажаючим проїхатись, пропоную готуватись до початку зими. Маршрути і терміни обговоримо.