Зовнішня політика Росії останнім часом нагадує ведмедя у посудній лавці. Якщо Сполучені Штати і починали війни всупереч світовій громадськості, то принаймні робили це чемно: „Ви нас не розумієте, але ми все рівно всіх вас любимо і робимо це задля вашої ж безпеки”. Росії теж пробачили б своє розуміння миротворчої місії в Грузії. Але коли світова громадськість ще лише розмірковує про виховальні санкції проти Москви, остання явно наривається та заявляє про вихід із ряду програм співпраці. Вже порвала з НАТО, з СОТ. Залишилось хіба що самій покинути „вісімку”. Визнання російською Радою Федерації за наявних обставин незалежності Осетії та Абхазії занадто провокативне і скоріш віддаляє останніх від міжнародного визнання.

Коли Штати напали на Ірак, вони зробили все, щоб ніхто не образився. Проковтнула всі недружні заяви, а згодом все ж втягнула в цю компанію і інші країни, в тому числі і Україну. Зиск Штатів був очевидним – контроль за нафтовими свердловинами, військова присутність у регіоні.

А що виграла від операції в Грузії Росія? Які задачі вирішила? Розширила свій геополітичний вплив на територію, меншу ніж Київська область? Захопила контроль над джерелами лікувальних мінеральних вод? Вирішила якісь гуманітарні цілі? Осетини та грузини навіть за мирних радянських часів влаштовували перестрілки вночі - традиція. А горні народи дбають за свої традиції.

„Інтернаціональний долг” приносить американцям зиск, а росіяни мають від нього лише неприємності. Погіршення у міжнародних стосунках. Позитивне вирішення питання щодо розміщення американських ПРО в Польщі. Як мінімум відсотків на 10 збільшення прихильників вступу до НАТО в Україні та інших „стратегічних сусідах” Росії. Туреччина запросто пропускає в Чорне море американські військові кораблі. Там вже знаходяться есмінець «Макфол» и сторожовик «Даллас» (США), фрегат «Генерал Пуласкі» (Польща), фрегати «Любек» (ФРН) и «Адмірал Хуан де Борбон» (Іспанія). І лише на «Макфоле», що кинув якір в грузинському Батумі, біля 50 «крилатих» ракет «Томагавк», які можуть оснащатися ядерними боєголовками. Навіщо альянс зібрав цей «кулак» своїх ВМС? Аби оказати моральну підтримку Грузії, або щоб нарешті несподівано напасти на Іран – інше питання. Але очевидно, що Штатам тепер можна те, чого неможна було зробити без грандіозного міжнародного скандалу ще місяць тому.

Натомість Москва навіть і не намагається якось „зам’яти справу”. Навпаки, її недипломатична дипломатія немов поставила перед собою ціллю посваритися зі всім світом. Як би там не було, а „одвічна дружба” Вашингтона та Москви, закладена ще за часів Горбачова, тріщить по швах. Щось в світі швидко змінюється. Так, операція в Грузії не стала приводом для світової війни. І реакція Європи та Америки була доволі кволою. Але міжнародні стосунки стрімко перебудовуються, пріоритети переглядаються. Нас очікують грандіозні зміни.

До речі, в Росії почався глобальний добровільно-примусовий збір грошей для Осетії. Як в державних, так і в приватних організаціях Росії людей змушують підписувати згоду на перерахування одноденного заробітку в спеціальні фонди. Не важко підрахувати, що в масштабах всієї Росії суми виходять колосальні. Чи підуть ці гроші на позолочені унітази для біженців, чи осядуть десь на Рубльовці? Чи, може, Путіну терміново і без зайвого шуму знадобилося поповнити військовий бюджет?