-         Ура! Молодці! – чується з кімнати. Зазираю туди:
-         Що сталося?
-         Абхази та осетини просять визнати їхню незалежність.
-         І що в цьому хорошого? Чого радіти?
-         Народ бажає бути вільним, хай буде!
Мене це дратує.
-         А чеченці? Вони теж хочуть бути вільними.
Співбесідник робить великі очі.
-         Як – вільними? Чечня завжди була російською територією.
Ще більше дратуюся.
-         Не завжди, а лише двісті років. І всі ці роки там не вщухає війна.
-         Єрунда! Хто тобі таке сказав?
-         Це історія…
-         Брехня!
Сперечатися немає сенсу. Йду геть, щоб не посваритися остаточно. Ззаду чується:
- І Крим теж – російська територія!..  

Я фігєю, дорогіє товаріщі. Звісно, у людини фрагментарне мислення, тому ми майже ніколи не можемо побачити цілісну картину світу. Тому Ющенко став президентом (він назвався «жорсткою опозицією», і ніхто не згадав, що Віктор Андрійович був головою Нацбанку, прем’єр-міністром, цілувався із Кучмою та крав гроші банку «Україна»). Тому ж наступним президентом стане Юля. Мислення – фрагментарне. Але не настільки ж! Поясніть, чому?! Чому Придністров’я, Абхазія та Південна Осетія мають бути незалежними, а Чечня при цьому має належати Росії? І Крим також. Якщо вже на те пішло, в Криму має утворитися незалежна татарська держава. Росія тут до чого? Де хоча б елементарна логіка?

Ми за те, щоб Крим був українським, або безлюдним. Хоча половина населення півострова бажають незалежності, інша половина – приєднання до Росії. Ми за те, щоб українським було також Придністров’я. У цьому теж немає логіки. Просто це було б класно для української держави. Ми маємо бути чесними. І коли говоримо про територіальні питання, треба чесно признаватися: так буде вигідно для Росії (США, Європи). А не бити себе п’яткою в груди, доводячи, що Чечня – «ісконно русская земля».