Грузія, як і Україна, – союзник НАТО, зорієнтований на євроінтеграцію. Від початку війни пройшло 12 діб. Проте НАТО та ЄС так і не змогли прийняти жодного рішення стосовно Росії. Не йдеться ані про військове втручання, ані про міжнародні санкції. Навпаки, присутність російських військ на території Грузії наразі узгоджена з Саркозі. Росія дозволяє собі нехтувати навіть цими домовленостями. В найкращому для Грузії випадку США відкриють військову базу біля Тбілісі. Це жодним чином не сприятиме відновленню територіальної цілісності, адже російські війська не лише залишаться в Осетії та Абхазії, але за домовленістю з Саркозі додатково контролюють десятикілометрову „зону безпеки” на грузинській території за межами Абхазії та Осетії.

Для України це означає, що за подібних обставин НАТО не зможе захистити й Україну. Членство в НАТО є лише безвідповідальним гаслом для внутрішньополітичного вжитку. Воно неможливе доти, доки в Севастополі базується російський флот. І наразі ми не маємо засобів його позбутися. Крім того, російське керівництво в будь-який момент може, як простим натиском кнопки, дестабілізувати ситуацію в Криму, що автоматично відкладе будь-які інтеграції та вступи на невизначений термін.

Якщо Росія з метою захисту російських громадян в Криму (на цей день близько 150 тис.) розпочне військову операцію, Саркозі домовиться в кращому випадку про те, щоб російські танки не виходили на континентальну Україну. На противагу десь на Закарпатті буде утворена натівська військова база. Проте Крим ми втратимо.

Як показав цей конфлікт, Росія здатна на військову агресію без жодних санкцій світової спільноти. Нова концепція російської зовнішньої політики полягає в тому, що Росія визнає за собою право „здійснювати самостійні кроки”, спираючись лише на таку смішну річ, як міжнародне право. Раніше це дозволяли собі лише Сполучені Штати та іноді Ізраїль.

Вчора росіяни та грузини обмінювалися військовополоненими: по десятку з обох сторін. Раніше російський штаб визнав втрати семи десятків чоловік вбитими і ще до сотні пораненими. Це означає, що війна по-суті так і не розпочалася. Втрати мізерні, якщо враховувати те, що активно використовувались сучасні системи залпового вогню, артилерія, авіація тощо. Регулярна армія Грузії не захистила країну. Як свого часу і регулярні армії Іраку, Югославії тощо. Проте партизанський рух Іраку все ще забезпечує спротив. Чеченські бойовики десять років не давали вільно дихати російським генералам. Ізраїльській армії ефективно протистоїть лише Хезболла.

Нині важко з’ясувати причину припинення спротиву – чи це, як стверджують росіяни, небоєздатність грузинської армії, чи це, як стверджує грузинська армія, небоєздатність політичного керівництва, проте Грузії явно не вистачає свого партизанського руху. Тим більш, що є всі умови для ведення саме партизанської війни. Та й російська армія – не американська і не ізраїльська. Координація підрозділів та родів військ, стан техніки, якість особового складу у росіян не витримують критики. З ними можна було б воювати. Якби кожного дня повідомлялося про обстріли російських колон, підриви на фугасах, реакція світової спільноти могла б бути іншою. Наразі ситуація виглядає так, що грузинська влада занадто швидко капітулювала. У 1993 р. іррегулярні грузинські формування теж потерпіли поразку, проте, принаймні, не так стрімко, як грузинська армія у 2008 р.

Територіальна цілісність України залежить не від співробітництва з НАТО, не від української армії, не від дій уряду, а лише від наявності в українському суспільстві сил, здатних воювати замість армії і всупереч капітулянтської позиції власної влади.