Одразу після війни на Кубані було багато вовків. Вони постійно нападали на худобу, причому їли не все. Наприклад, задеруть теля – виїдять лише серце та печінку, а все інше залишать. Не голодні були. Колгоспу це діло набридло, і було оголошено, що за вбитого вовка даватимуть корову, а за вовчат – теля. 

І от, зібралися ми – хлопці – і вирішили спіймати вовка. Набралося нас десятки зо два. Це після війни дітей мало було, а нас, довоєнних, було ще багато. Старшим, заводилам, було років по дванадцять-тринадцять, найменшим – десь по чотири. Мені було тоді близько семи. Як будемо ділити корову, не думали. Лише дуже кортіло спіймати вовка…

Вийшли в степ, розшукали нору. Старші роздивилися навколо і вирішили, що вовк на полюванні. Прислухалися – почули, що в норі возяться вовчата. Зраділи. Повитягаємо, думаємо, вовчат, поки вовчиці немає. Вирішили послати до нори найменшого, Гришка. Лізь, кажемо. А якщо не впораєшся – кричи, ми тобі другого, Мишка, пошлемо.

Малий поліз. Ми ж стоїмо, прислухаємося. Раптом у тиші чуємо – сухі короткі звуки. Точно, як зуби клацають – клац, клац. Хтось і скажи: «Вовк?!..»

Якби вовчиця за нами й погналася – не наздогнала б. З криком: «Гришка вовк з’їв!» вриваємося до села. Жінки з хат повибігали, а ми – хто плаче, хто кричить, хто мовчить з переляку, хто мокрий. Вони ж похапали граблі, вили, лопати і гайда в степ. Ми – за ними.

Прибігаємо і бачимо наступну картину. Від нори тягнеться кривавий слід. Метрів за двісті лежить мертва вовчиця. А з нори вилазить з ніг до голови обісраний, але щасливий Гришко, тримаючи за шкірку вовченя.

Виявляється, він чесно намагався витягти вовчат, але на зміг і покликав на допомогу. Нас біля нори на той момент уже не було. Гришко цього не знав. Вовчиця ж, коли ми втекли, полізла до нори. А залазить вона задом, щоб дивитися навколо, чи немає небезпеки. І от, лізе вона, напирає на Гришка. А Гришко думає, що це Мишко на допомогу прийшов. І зі словами: «Та куди ти лізеш, тут і так тісно!» - як дасть вовчиці ліктем під зад. Від несподіванки та переляку у неї відкрився кривавий понос. Вона вискочила, пробігла пару сот метрів і вмерла. Мабуть, не витримало серце.

Вовченят побили. А небагатій Гришковій сім’ї дали і корову, і теля.