“Окультизм (від лат. occultus — таємний, прихований) — загальна назва містичних вчень, які визнають існування прихованих сил в людині та космосі, стверджують існування прихованого зв'язку людини з потойбічним світом”. Говорячи нормальною мовою, це – несанкціоноване проникнення у світ духів. Небезпечне та не безкарне. Окультизмом є будь-яка магія, цілительство усіх видів, від біоенергетики до «дєдкі» Іванова, східні практики а-ля йога і т.д., а також сучасні «контакти» із Позаземним Розумом, Космосом та прибульцями, новітні практики типу «розширення свідомості» та ін.

Для багатьох є новиною, що Церква категорично проти таких «проникнень» і «спілкувань» із «духовними сутностями». Особливо дивуються, коли дізнаються, що православний християнин – та й просто християнин – не повинен звертатися до екстрасенсів та різних «цілителів». Тому що це абсолютно несумісно з християнством як таким. Богословські обґрунтування можна знайти у творах Отців Церкви. А якщо по-простому, то…

Перше: ми не знаємо, якою силою нас лікують – Божою чи бісівською. Якщо у цілительки в кімнаті стоять ікони та свічки – це абсолютно нічого не означає: загальновідомо, що церковну атрибутику використовують у чорній магії та сатанинських ритуалах, і така атрибутика вважається дуже сильним засобом. «Але ж є цілителі від Бога!» Є. Тільки ми не здатні розрізнити, хто від Бога, а хто – ні. Такий дар «розрізняти духів» мали лише великі подвижники древності. Тому краще, безпечніше, не звертатися взагалі ні до яких цілителів – щоб не «попасти». «Але ж деякі ченці також лікують!». Лікують. Проте, як видно із життів святих, дар зцілення до ченця приходить після довгих років аскетичного, суворого життя. Після багатьох подвигів та спокус. І як лікують ченці? – Покаянням. А не «намоленими» амулетами. Кінець кінцем, коли виникають проблеми, ми чомусь йдемо не до монастиря, а до бабки Мані. Бо покаяння та виправлення – це важко, а викататись яєчком – це просто.

Друге і головне. Геть усі цілителі визнають, що в енергетичному плані найсильнішою є Церква. Що проти Таїнств не попреш. Наприклад, якщо людина вінчана, її неможливо приворожити. Будуть хвороби, будуть негаразди – але з сім’ї вона не піде. Добровільно піти – може, проте з привороту – ні. Деякі цілителі призначають церковну сповідь. «Підіть до церкви, пройдіть шість сеансів (!) сповіді у батюшки, потім — до мене». Це реальне «призначення», яке отримала моя знайома від цілительки.

Питання: якщо Церква настільки сильна, що перекриває будь-яку магію та енергетику – і маги та енергетики це визнають – навіщо взагалі звертатися до останніх?

Коли я кажу, що не слід звертатися до цілителів, мені зазвичай відповідають: «Ти просто не віриш». Зазвичай, це говориться із відтінком іронії – мовляв, яка неосвіченість! Як можна у це (біоенергетику, космоенергетику) не вірити! Проблема якраз в іншому. У тому, що вірю. Страшно не те, що цілителі – шарлатани. Хоча шарлатанів серед них теж вистачає. Страшно те, що вони – не шарлатани. І дійсно контактують із «силами природи та космосу».

Але є і хороші новини. Практикуючих християн усі ці штуки не стосуються. На православного, який регулярно відвідує службу Божу, сповідається та причащається, і взагалі намагається жити за Законом Божим, навести порчу, наврочити, чи зробити що-небудь інше в цьому дусі – неможливо. Православні – недосяжна для окультно-магічних практик категорія населення. Адже перебуває під захистом благодаті Божої. І лікуємося ми там же – у Церкві. А чародіям, відунам, знахарям, медіумам та контактерам – хай буде анафема.