Від Одеси залишились найкращі враження. Успіх був приголомшливий: нас, трьох чоловік пікетували, щонайменше, кілька сотень людей: всі проросійські організації Одеси, дві парламентські партії (ПР та комуністи), депутати міської ради та один депутат Верховної. Дорога озвучка, десятки прапорів, оратори із професійно-істеричним надривом у голосі...

А ми ж не Уряд, не Фонд Держмайна, і я навіть не начальник ЖЕКу. А тут така увага! Запальні промови, динаміки риплять...

Із прес-конференції виходили крізь довгий людський коридор, вишикуваний неначе по лінійці. Відчував себе генералом-тріумфатором, який приймає на плацу парад (доводилося стояти на плацу й раніше, але тільки у строю).

На презентації нас зустрічали не менш помпезно. Відбувалась вона ввечері, і ми переживали, що о шостій вже ніхто не працює. Але були раді помилитися. Нам навіть опудало зробили (худорлявою статурою схоже на мене, а зростом - на Муратова). Шкода, організатори пожлобились його підпалити.

Весь день ми тримали в напрузі одеських русофілів. Можна сказати — вишикували їх попід вікнами. Краса.

Українському націоналісту й справді нема чого робити у Львові — треба переїжджати до Одеси!

У Києві ніхто б не звернув уваги на нашу презентацію, і нас ніхто не почув би. Проте в Одесі ми мали повний аншлаг та шалений попит серед журналістів. В тому числі, багато було і загальнонаціональних каналів. Особливо приємною була увага з боку українофобських каналів, які прийшли і на конференцію, і на презентацію, задавали найбільше питань й уважніше за всіх вислуховували. Закладаюся, їхні сюжети про нас будуть найдовшими.