Тільки чудом американський снайпер не застрелив київську бабцю, яка всупереч попередженням випхалася зі шваброю на балкон, коли під тим проїздив Буш. А якби влучив, одержав би від нашого президента орден Ярослава Мудрого другого ступеня, за пильність. Наш президент не розуміє суті суверенітету, яка полягає в тому, що на нашій території тільки наші менти мають право вбивати наших бабок.
Проте, мова не за те, не за пе-де-че не за НАТО, не за Штати з вічним Че, не FUCK плакати, реп (помітили?) тече, мов з дірки те і що і ще, весь цей початок, щоб захопити увагу читача, якою-небудь контраверсійною актуальністю. Як казав колись один тренер з боксу – головне ударний початок й ударне закінчення, а середину можна й провалити. Так треба будувати раунд і текст.
Отже, тепер середина, в якій ми відкинемо плебейські розмови за політику і звернемося до панських тем за жінок, коней і якості вина.
У мене є знайома блондинка, якій я заздрю. У неї добре здоров’я, вона красива й більш-менш забезпечена, тобто може не працювати. Як у багатьох жінок модельної зовнішності, в неї мляве «лібідо», і скептичне ставлення до чоловіків, тому її час не марнується лихоманливими пошуками чергового сексуального партнера.
Сократ казав, що дозвілля – найбільш доступна людині розкіш. Моя блондинка купається в сократівській розкоші, але весь час прагне поміняти своє золото на скельця – зайнятися бізнесом. Вона нудьгує. Послухай, кажу я, затуркані бізнесмени середньої руки мріють про дозвілля, а ти, маючи дозвілля, прагнеш ґешефту. І заради чого? Тут я став на котурни й виголосив промову: Від часів раннього феодалізму – сказав я – світ значно змінився на гірше. Для багатих. Бо багатство нині дає ненабагато більше за те, що ми маємо у звичайному достатку.
Починаючи з якогось, дуже невисокого середнього рівня, збільшення багатства, скажімо, у сто разів, дає приріст якості життя лише на один відсоток. Ось у тебе скромне «шевроле», а тобі хочеться «мазератті», яке може проявити свої переваги тільки на поверхні пересохлого соляного озера в штаті Юта. В пробках воно стоїть так само нерухомо, як “Жигулі”. Може воно справді розганяється до ста км. за п'ять секунд, але скільки разів за останній рік тобі доводилося відриватися від погоні?
Коли багатство ще не було міфом, воно означало позолочену карету з гербами, лакеями й четвіркою коней, які більше були подібні на птахів, й це суттєво відрізнялося від чумацького воза не лише швидкістю. Раніше твоє багатство дозволяло твоєму коню витоптувати селянські лани, і збивати перехожих, нині всі ці “мазератті” принизливо пригальмовують перед пішохідною “зеброю”.
Вілла в Кончі-Заспі подекуди має більше кімнат, аніж лицарський замок. Проте замок давав власнику право першої ночі, свободу від королівських податківців, містичне поєднання ґрунту й крові, солодкі плоди панщини і можливість на власний розсуд розпочати локальну війну.
Я знаю одного мешканця Кончі-Заспи, який збудував хату у сорок п'ять кімнат. Живе у двох напівпідвальних. Сорок три порожні кімнати він не відвідує. А найгірше те, що йому доводиться приховувати свої статки.
Насправді і раніше пани жили в маленькій частині великого будинку. Версальський палац — це тогочасне ВДНХ, ним можна хвалитися, жити в ньому неможливо. В Ескоріалі (резиденції іспанських королів) досі показують три кімнатки, де мешкав Пилип ІІ. В решті приміщень палацу він бував не частіше, ніж нинішній японський турист з вічним фотоапаратом.
Корона тисне на череп. Тому її рідко одягають, а так носять філістерський чепчик. В європейських палацах збереглося багато побутової розкоші, бо нею ніхто не користувався, вона не зручна.
Нині відрізнити камізельку олігарха за десять тисяч доларів, від моєї, купленої в секондхенді зможе хіба що високооплачуваний педераст-модельєр, який живе з цих камізельок. Заради нього олігархи і понтуються.
Мені доводилося тримати в руках австрійську рушницю, яка коштує мільйон євро (її, до речі, згодом купив один киянин). Декілька секунд я навіть відчував містичне благоговіння, це справді розкішних ствол, але гірший за той, що коштує триста євро. Бо дешевим прикладом в разі потреби я виб'ю двері, принагідно обріжу стволи, щоб ховати під курткою, не вагаючись скину після застосування в під'їзді, натомість, коштовний ствол я ніколи не наважуся використати за призначенням, тобто він не покращить якість моєї екзистенції.
Девальвується долар, але девальвується і багатство як таке. На долар я можу придбати менше товару, а на багатство дедалі менше повноти життя.
Справді, краще літати у власному літаку, аніж у бізнес-класі, наймати яхту, а не каюту в круїзному лайнері, бути спонсором, а не грантоїдом. Всі ці переваги зменшують кількість випадкових контактів зі світом, які обтяжують, але стикають нас із феноменами буття. Потрібні пригоди. Поясню прикладом. Мій юний приятель Льоша взяв свою дівчину, двісті доларів і через Північний Кавказ, Грузію, Туреччину поїхав автостопом до Сирії. Він пережив багато незручностей, іноді голодував, але дізнався за ці країни, відчув їх, взяв від них у сто разів більше за мене, який бачив їх з вікна п’ятизіркового готелю. З цього вікна всі країни подібні, а з вікна номеру за п’ять тисяч доларів на добу вони взагалі не відрізняються одна від одної. Не має сенсу і їздити.
А колись паломництво, яке ти мав змогу здійснювати на чолі загону власних васалів з червоними хрестами, нашитими на ліве плече, було незрівнянно якіснішим за те, яке закінчувалося в трюмі сарацинського корабля, серед інших бранців без перспективи на викуп.
Недевальвоване багатство розширювало світ, нині воно його звужує для тебе. По росі треба ходити босоніж як бомжі, її безсенсово купляти в трьохсотмілілітрових пляшках.
Єдина справжня перевага сучасного багатства – це якість медичного обслуговування. Однак, все одно, поки що здоров’я більше залежить від твоєї власної генетики, ніж від придбаних в нелегальній клініці стовбурових клітин. І не живуть олігархи довше за деяких селюків.
Ледь не забув за вино. Після двохсот доларів за пляшку, працює вже не букет, а магія суми.
Тисячодоларовий оцет смачніший за стодоларове Шаблі врожаю 2003.
За гроші олігарх може купити собі для якихось потреб, наприклад, пуштунське плем’я. Але він ніколи не купить собі влади вождя пуштунського племені, не придбає відчуття власної місійності в ті моменти коли посилаєш людей на смерть, або судиш сторічні суперечки й взаємні кровники схиляються перед твоїм рішенням, коли ти несеш на своїх плечах авторитет всіх попередніх поколінь вождів, ця екзистенція не продається. У світі де свобода, рівність і братерство витіснили віру, надію і любов, безпекою насолоджуються не найбагатші, а непомітні. Багатий купує собі і дітям страждання жити під наглядом охорони, ніколи не лишатися на самоті. Бідний безкоштовно має ліс, і степ, і нічні вулиці, і танці, і лавочку в парку, яку можна розділити з сусідським дівчиськом, а багатий за дорого має тісняву бункеру, засоби придушення радіосигналів, датчики руху, цілодобове сканування радіоефіру, броньоване скло і постійну увагу податківців і ображених конкурентів.
Знавці кажуть, що вторинні статеві ознаки трьохсотдоларової шльондри нічим не відрізняються від принад популярної співачки, яка вимагає п’ять тисяч за участь в оргії.
Фотомоделям сильно переплачуть за секс, бо насправді платять не за секс, а за радість споживання, тому нині більш популярний ескорт з хлопчиків. А найгірше те, що все одно навіть в найбільш жлобській душі тліє бажання знайти ту єдину жінку, яка не продається. І купити її.
Дедалі більш сумнівні капіталовкладення у депутатські місця. В Європі на це вже не витрачаються. У нас мало того, що ціни зростають, а термін дії мандату все коротший, так ще тебе примушують волати за відміну імунітету за який ти заплатив. За твої ж гроші твоя ж Юля ґвалтує тебе блокувати трибуну чи дудіти в пластмасову дудку.
Коли ми голодні, ми заздримо тим хто переїдає. Коли ми боїмося бідності, ми бажаємо багатства.
От ми, широкі дрібнобуржуазні маси, справедливо ненавидимо мільярдерів, але саме вони виявилися найбільш ошуканими ходом історії. Багатство нині дає своїм носіям так мало реальних переваг, що виникає спокуса зосередитися на речах які не можливо купити: на пригодах, вірі, коханні, поезії, філософії. На житті. Оце замість НАТО вступили б ліпше до Аль-Каїди. І дешевше, і понт майже той самий.
Дмитро Корчинський, для obozrevatel.com
|