Тут один френд з інтернетрів попросив, щоб я двома словами відповів на основне філософське питання: «навіщо ми живемо?»
Можливо, він хотів спровокувати мене на ментальний ступор, позбавити можливості жити рішуче і мужньо, так нібито я знаю навіщо.
Можливо, він діяв в інтересах панівних класів, яким мало, що не борюся з антинародним режимом з лінощів, і вони хотіли б, що б я не боровся з ним з причини зайнятості написанням п’ятитомника.
Можливо, він просто хотів мене випробувати бо знає відповідь на це питання, тоді він – ангел, але його юзерпік не подібний на юзерпік ангела, окрім того в ангелів не буває юзерпіків, окрім того він атеїст і гадає, що не буває ангелів.
Можливо він поставив питання «навіщо ми живемо?» просто тому, що хотів дізнатися «навіщо ми живемо?» Це ризиковано, бо благосно-абстрактне питання «навіщо...» може бути зредуковано до конкретно чекістського: «навіщо тобі жити далі?» Не знайти відповідь на перше питання – це одержати стимул для філософії не знайти відповідь на друге – втрати причину продовжити життя.
Для того, щоб дослідити диван, ми маємо його вспороти, залізти всередину і копирсатися в пружинах. Для того щоб відповісти собі навіщо диван, треба на ньому посидіти, тобто бути ззовні. Сенс існування дивану – моя дупа. Сенс – завжди зовнішне по відношенню до речі. Сенс життя – за межами життя. (Навіть Бог Творець сенсів, витворюючи Свій власний сенс, творить Світ, інше по відношенню до Себе, «зовнішнє», де цей сенс Він міг би «вмістити»). Тому Франкл, здається саме Франкл, зауважує, що сенс не можливо виробити для себе, сконструювати, на нього можна тільки наштовхнутися.
Тут є неприємність для атеїстів: атеїстичного сенсу не існує. Але є сенс в існуванні атеїстів – вони грають роль подразника для християнської думки, коли вона баналізується і втрачає власну первісну провокаційність. На питання про сенс - відповідь віра. Коли людина запитує «Навіщо ми живемо?» - насправді: вона взискує: «У що я міг би повірити?»
Міркувати має сенс тільки якщо ще до початку міркувань віриш у принципову можливість міркувати вірно, хоч іноді доходити вірних висновків.
Дивитися має сенс тільки коли віриш у здатність бачити.
Діяти має сенс тільки коли віриш у можливість результату.
Застосовувати волю має сенс тільки коли віриш у свободу волі, інакше, хай саме йде.
Тобто ще до початку будь-якого свого людського прояву ми змушені спертися на трансцендентне.
У всіх своїх специфічно людських проявах людина користується здатностями якими Бог ділиться з нею – роззуміти, проявити волю, бути вільною, не дивлячись ні на що, тощо.
Далі, друже, щоб не повторюватися, я змушений відіслати Вас до своєї замітки, яка починається з хасидського прислів’я «Бог створив людину бо полюбляє анекдоти».
|