Фахівці Фен-Шуй рекомендують закривати кришку унітазу, даби не порушувати гармонію простору. Так написано на дверях туалету одного з київських ресторанів.

Це зауваження мало б сподобатися Іллічу, який порівняв інтелігенцію не з сірою, а з коричневою речовиною нації. Він здійснював історію, творив нову гармонію простору, а на свою адресу чув лише булгаківське сичання тодішньої еліти, яка не могла змиритися з перетворенням своїх апартаментів на комуналки. Якості тієї еліти були незрівнянно вищі за якості нашої нинішньої, і тим не менше вона не змогла ні оцінити інфернальну велич творців Революції, ні протиставитись їй.

Пітірім Сорокін, Струве, Плєханов — не рівня Арсенію Яценюку, Коломойському, Луценку, проте що тоді, що зараз кришку варто було закривати.

Існує помилкова думка, що еліта має складатись з найкращих. Насправді, еліта володіє еталонно-нормальними якостями і одна з її важливих функцій – рятувати суспільство від екстраординарних особистостей: цькувати Леніна в Петрограді, оббріхувати ОУН в міжвоєнній Галичині, піддавати остракізму видатних полководців в грецьких полісах, засуджувати Сократа за мистецькими доносами Арістофана, вбивати Цезаря в Сенаті, провалювати на виборах Мороза, змовлятися проти Юлі.

Арабські мандрівники Х століття відмічають цікавий звичай волзьких булгарів. Коли серед них з'являлися особливо соціально або інтелектуально активні особистості, їх одразу приносили в жертву поганським богам. Так булгарська еліта рятувала суспільство від дестабілізації. Подібним чином рятуємося й ми, коли прагнемо замучити Рудьковського. Його вороги заздрять йому, бо він витрачає вкрадені гроші на красивих дівчат, а вони на нудну нерухомість.

Діоген Лаерцій стверджує, що Карфагеняни продавали вищу владу з торгів. І вигідно, і герой до влади не проповзе. Якось таки проповз Ганібал Великий. Незабаром Карфагену не стало.

Професура Паризького університету сформувала юридичні підстави для спалення Юлії Тимошенко середньовіччя. Це була справді потужна еліта. Сучасний дослідник пише: “Коли Паризький університет розійшовся з Папою Іоаном ХХІІ в питанні щодо природи чистилища — папі довелося визнати власні погляди єретичними й зректися їх”.

Безумовно, якість еліти надзвичайно важлива. Співвітчизники мають рацію, коли сварять начальство (вони не мають рації, коли вважають себе кращими за начальство).

Вищим прошаркам суспільства має бути притаманна така-сяка гідність, гусарський понт. Непогано було б, щоб ті, хто панують над нами хоча б поводили себе по-панські. Бо якщо нас пригнічують холопи, то хто тоді ми?

Гідності не помітно ні на міждержавних переговорах, (коли євробюрократи дозволяють собі повчати наших достойників, а росіяни відчитувати їх), ні під час попойки.

Я завжди милуюся забавним звичаєм охорони київських казино чи нічних клубів шмонати відвідувачів-бариг перед тим, як круп'є розведуть їх на гроші. Наша еліта терпить. А ми терпимо її. Марні сподівання на те, що еліта може поступово виховуватися, вирости, дозріти. Так не буває. Якісна еліта – завжди дитя кризи. Нічого не вдієш. Доведеться чекати на кризу.

Ізраїльська еліта, представниками якої були Бен-Гуріон, Голда Меїр, Моше Даян — це люди, які вийшли з підпілля, розпочали війну і перемогли в ній. Але за п'ятдесят років, політична верства здеградувала настільки, що зродила сумніви в можливості подальшого існування держави.

Польська міжвоєнна еліта складалася з комбатантів першої бригади і не пережила Пілсудського, який і створив її.

Американська еліта оновлюється кризами і деградує між ними.

Катастрофа 1941 року покликала до життя Радянську військову еліту — сталінських маршалів, великих полководців великої війни. Проте, вже в Афганістані стало ясно, що генералітет постарішав і втратив здібності.

Проблема України в тому, що нині вона перебуває на узбіччі історії. Розвал Радянського Союзу став катастрофою для всіх республік, а ми навіть не прокинулись, коли це сталося. Одне з найбільш неприємних, доступних людині переживань дає перебування під мінометним вогнем. Це гірше, ніж, наприклад, харчове отруєння чи стоматологічне крісло. Так от, я знав бійця, який примудрявся спати під мінометним вогнем. Справжній українець, нині сидить.

“Помаранчева революція” була настільки оксамитовою, що в результаті ніхто не постраждав, окрім Кравченка, який постраждав іще раніше, та Кірпи, який постраждав би в будь-якому випадку.

Як на мене, краще спати і бачити еротичні сни, ніж прокинутися від несамовитого волання «днєвального»: рота підйом, тривога!

Хай собі еліта жере тушонку в підсобці, аніж мобілізує нас на марш-бросок.

Тож давайте насолоджуватися життям під владою наших боязких проводирів та злодійкуватих флагманів вітчизняної економіки. Їхніх слабких сил вистачить, щоб подовше оберігати наші вуха від неприємної інформації «татари йдуть». Може, цього разу поталанить, і нас не помітять?